Найбільше щастя для кожного студента це без сумніву щомісячна стипендія. Жоден студент не має більшого стимулу  в навчанні, ніж аби мати стипендію. І напевно тому останній четвер кожного місяця – дата, яку часом чекаєш більше за власний день народження.

Але чи насправді стипендія заслуговує всіх цих пошан? В цьому нам би хотілось розібратись трохи детальніше.

Студент філософського факультету отримує щомісячно 720 грн. звичайної стипендії, але отримує її лише за умови успішної здачі сесії, ті, хто вчився сумлінніше мають щастя мати на 100 грн. більше(за умови здачі іспитів на одні п’ятірки).

Давайте методом нескладних арифметичних розрахунків подивимось скільки грошей необхідно студенту, котрий мешкає в гуртожитку, їздить додому раз на два тижні(сам родом з Тернополя), гуляє щосуботи, а ще регулярно відвідує пари.

Місяць проживання в гуртожитку – 124 грн., дорога з Тернополя і назад – 30 грн., на місяць виходять дві поїздки, тобто 60 грн. Розваги вихідного дня обходяться в межах 100-150 грн.(вихідних на місяць виходить десь чотири суботи), якщо ти дівчина з забезпеченим хлопцем, то від цих витрат він зможе тебе врятувати.

Добиратись до університету можна багатьма способами – пішки, велосипедом, трамваєм, маршруткою. Залежно від способу і витрати на дорогу різні, але, оскільки зараз на вулиці не найкраща погода,  більшість все ж надає перевагу маршрутці, це обійдеться в 100 грн. на місяць.

Тепер ще одна річ, без якої студент реально не виживе – їжа. На її купівлю в середньому щодня приходиться 30 грн., а це приблизно – 720 грн. на місяць. Не можна забувати про безцінні роздруківки( десь по 15 грн. на тиждень), та засоби особистої гігієни – 60 грн. на місяць.

Підведемо результати. За місяць середньостатистичному студенту потрібно мати —  1500 грн. І це за умови, що студенту не потрібно нічого нового з одягу або взуття, у жодного друга не має дня народження, або загалом якогось свята.

Наша стипендія покриває лише половину  необхідних нам розходів. Але дякуємо і на цьому!

Ольга Ковалик, студентка III курсу:

«На першому курсі я вчилась на контракті. Тоді було дуже важко фінансово, оскільки я з багатодітної сім’ї, але ,завдяки щасливому випадку, в нас на курсі звільнились бюджетні місця. Мені вдалось одне зайняти. Тепер моя основна мета – завжди мати стипендію! До дому їжджу часто, тому продуктів харчування мені вистачає на половину тижня. В основному гроші зі стипендії трачу на дорогу, розваги, інколи на одяг. Рада і тому, що маю!».

Тепер розглянемо ситуацію відсутності додаткових коштів в студента. В нього є лише стипендія. Чим жертвуватимемо?

Оплата за гуртожиток(без неї ніяк) – 124 грн., до батьків і родичів теж треба поїхати – 60 грн., поїсти щось ( тут ми економимо вдвічі, витрачаємо 15 грн. на день)  — 360 грн., особиста гігієна обійдеться так само в 60 грн. на місць,економимо на роздруківках , ходимо до знайомих, обійдеться десь 30 грн. в місяць.  Маршрутка дорога, трамвай недоцільний, до самого Університету не довезе, підемо пішки! Це зараз безкоштовно!  Не вище вказане нам знадобиться 650 грн., на відпочинок залишається всього 100 грн.

Оксана Кабин, студентка V курсу:

«Зараз основний мій дохід – це робота і звичайно стипендія. На V курсі значно легше все поєднувати. Але коли була на перших курсах старалась «виживати» на стипендію, у батьків грошей не брала. Було важко,не дивлячись на це, тепер я знаю магазини де можна купити найдешевше та без чого реально можна прожити!».

Вижити можна, але от чи вдасться жити, питання риторичне. Уряд щороку обіцяє збільшити стипендії до прожиткового мінімуму, але зажди чомусь знаходиться щось більш важливе, ніж звичайні студенти.

Студентам лишається або йти на роботу, при тому частково жертвуючи часом, котрий можна було б приділити навчанню, або розраховувати на допомогу батьків. Однак, якщо на перших курсах такий варіант не викликає внутрішніх суперечностей, то на старших вже стає соромно брати в когось гроші.

Звичайно, стипендія — це щастя, яка б вона не була в фінансовому еквіваленті. Не дарма студенти вміють викручуватись з будь-якої ситуації, це закаляє нас до подальшого життя. Напевно з цього ракурсу можна подякувати як Табачнику, так і Азарову за школу життя, ну або виживання.