Політика і політики: віковічна тема, яка тягне за собою суперечки, непорозуміння та очікування. Очікування кращого життя, гарантій, наближення до європейських стандартів життя та багато іншого. Все, чого ми очікуємо від влади, залежить від наших власних потреб та актуальної ситуації у суспільно-політичному житті країни.

Нещодавно я задалась питанням, необхідності представництва національних меншин у політиці. Досить часто ми з вами стаємо свідками прийняття владних рішень, що стають причиною суперечок та інших непорозумінь, створюють незручності або ж обмежують інтереси однієї із національних меншин. Це можуть бути як глобальні проблеми, наприклад, утиску мови на етнічних територіях, або ж проблеми регіонального та місцевого характеру, наприклад, питання бюджетування закладів шкільної або дошкільної освіти, де навчання проходить  недержавними мовами. Але будь яка з цих проблем, здатна покликати за собою хвилю громадського обурення, мітинги, а в окремих випадках навіть збройні конфлікти. Причиною таких наслідків є недостатність комунікації та відсутність прямого зв’язку з представниками національних меншин.

Якби в парламенті були представники інтересів національних меншин, багато із таких конфліктів можна було б вирішити ще на стадії їх зародження. Чому ж ми не користуємося цим золотим правилом конфліктології?  Як кажуть «мати своїх людей» завжди добре. Так само і в політиці. Представники національних меншин матимуть змогу в деякій мірі лобіювати свої інтереси в парламенті, захищати свої права та просто «тримати руку на пульсі». Так, проблему можна було би вирішити шляхом компромісу ще у стінах парламенту, а не чекати хвилі громадського обурення, після висвітлення суперечностей у пресі.

І при цьому мова не йде про законодавство, що забезпечує рівноправність участі в політичному житті країни всіх громадян, незалежно від національності, релігії та статі. Звичайно, це закріплено і в Конституції України, і стаття 1-а Закону України «Про національні меншини в Україні» також проголошує гарантії всім громадянам: «…незалежно від  їх  національного  походження  рівні  політичні,   соціальні, економічні  та  культурні  права  і  свободи,  підтримує  розвиток національної самосвідомості й самовиявлення».

Але хочеться акцентувати увагу саме на стимулюванні участі представників національних меншин у політичному житті. І як виявилось, така практика для багатьох держав не є новинкою. Я з задоволенням і вдячністю посилаюсь на наукову статтю Ісмаілова Б.І., який здійснив досить ґрунтовний правовий аналіз даного питання. (Ось посилання, для бажаючих ознайомитись з текстом статті http://www.allpravo.ru/library/doc2264p0/instrum6450/print6451.html )

Хочеться відмітити досить прийнятний, на мою думку, спосіб забезпечення представників національних меншин у владі – квотування. Цей спосіб є досить поширеним у світовій практиці. У зарубіжних країнах існують квоти для представників від національних меншин, інститутів громадянського суспільства, жінок і президентські квоти. Так законодавчі квоти для представників національних меншин у парламенті передбачені законодавством 52 країн. Законодавчі квоти (від 1 до 10 місць) для представників національних меншин в нижній палаті Парламенту передбачені в 35 країнах світу, в тому числі в Бельгії, Данії, Індії, Ірані, Італії, Казахстані, КНР, Пакистані, Португалії, Хорватії, Румунії, Словенії , Сербії, Фінляндії та ін. Квоти для національних меншин у верхній палаті Парламенту передбачені законодавствами 17 країн світу. Законодавчі квоти для жінок введені в 24 країнах.

При цьому, той факт, що представники меншин потрапили в парламент, ще не гарантує реального врахування їх інтересів. Це означає тільки те, що вони мають змогу «озвучити» свої інтереси з парламентської трибуни, що важливо, проте часто недостатньо для вирішення проблем меншин. Для того, щоб політичне представництво національних меншин знайшло реальний зміст, повинно гарантуватися представництво національних меншин в різних внутрішніх органах парламенту (президії, бюро, комісіях і т.д.). Така практика також існує в ряді країн.

Отже, представництво національних меншин у політиці дасть змогу забезпечити гнучкість у прийнятті політичних рішень, та збільшити загальну ефективність парламенту. Окрім того, це дасть змогу на крок наблизитись до світових практик політичної діяльності. І, як ви зауважили, такими практиками користуються країни з високим рівнем життя та значними здобутками економічного розвитку.

П.С.

Пам’ятайте, єдино правильних рішень не буває. Але це не означає, що не потрібно намагатися щось змінювати.