ЗМІ є потужним чинником формування суспільної думки – та що довго говорити, під час цьогорічних передвиборчих перегонів соцмережами прокотилася чергова хвиля обурення маніпулятивними стратегіями вітчизняних медіа та їхньою високою результативністю. «Суспільний резонанс» – у цьому словосполученні вміщено одну з найбільш дієвих формул успіху інформаційної доби. Отож поміркуймо – яким чином вплив медіа на людську спільноту може принести користь суспільству?

Нічого нового тут вигадувати непотрібно – ЗМІ неодноразово доводили свою значущість у справі популяризації культури. Наявність цікавих програм, присвячених питанням літератури та мистецтва, широке висвітлення культурних подій у медіа гарантують поширення «моди» на читання та на освіченість загалом. Так, наприклад, у Польщі вагомість найвідомішої літературної премії – «NIKE», полягає, в першу чергу, в активній рекламі книги в ЗМІ (детальніше дивіться в інтерв’ю лауреата премії «NIKE» Войцеха Кучока для сайту «ЛітАкцент» http://litakcent.com/2008/04/22/nahorody-dajut-zmohu-zajmatysja-literaturoju-fahovo/).

В Україні події літературного життя не набувають широкого суспільного резонансу. Основною причиною такого стану речей є відсутність будь-якого зв’язку між літературою та телебаченням, адже, незважаючи на доступність Інтернету, телебачення залишається основним джерелом інформації для значної частини суспільства. Присутність літературного процесу в ефірному часі телеканалів обмежується короткими сюжетами про вручення премій чи проведення культурницьких заходів у вечірніх новинах. Показовим є такий факт: медіа-холдинг «1+1» є багаторічним медіа-партнером (!!!) літературного конкурсу «Коронація слова», однак за всі роки існування конкурсу телеканал жодного разу не транслював церемонію нагородження переможців, не влаштовував із ними інтерв’ю. Хіба PR-акції не є основною функцією медіа-партнерів?

Найчастіше відсутність літературних програм в ефірі власники телеканалів пояснюють їхньою незатребуваністю. Чи справді література нецікава нашим громадянам, ми вирішили з’ясувати на вулицях Харкова. Для початку ми намагалися дізнатися, що харків’яни знають про сучасну українську літературу. Цілком прогнозовано серед сучасних авторів мешканці міста згадували в першу чергу Сергія Жадана – харківського письменника, який не тільки пише тексти, а й активно долучається до життя харківської громади, часто виступає на місцевих, а іноді й на центральних телеканалах. Серед інших письменників були названі імена, які також є «на слуху» – ці автори активно присутні (наскільки це взагалі можливо) в українському медіа-просторі: Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Ірена Карпа, Катерина Бабкіна.

Які ж українські літературні премії відомі харків’янам? За нашим спостереженням, більшість опитаних називала Шевченківську премію (найпочесніша українська літературна нагорода) радше інтуїтивно, виходячи з простої логіки: якщо Т. Шевченко – найкращий поет нації, то мусить існувати й премія, що носить його ім’я. Тобто престижною ця премія залишається в очах професійних літературознавців, але аж ніяк не сприяє популяризації книги-переможниці.

Опитування також показало, що соціальний запит на літературні програми серед читаючих містян таки існує. Знайшлися і пропозиції формату таких програм: «Було б цікаво, якби сиділи, скажімо так, літературознавці і щоб це було не по приколу, а щоб вони дійсно обговорювали книжки», – зазначав один із наших респондентів. «Наверно, программа должна быть не сухая, это должна быть такая вещь, которая могла бы заинтересовать», – висловили своє побажання харків’яни.

Отже, однозначно стверджувати, що література та медіа в нашій країні не мають точок перетину, було б неправильно: існують літературні сайти, записи з фестивалів на кшталт «Гогольфест». Хто шукає – той знайде. Однак для зацікавлення в питаннях літератури та культури щораз більшої аудиторії найпотужнішим засобом все ще залишається телебачення.  Чому? Відповідь проста: саме телебаченню вдається «достукатися» до свідомості пасивної частини суспільства. Українській культурі не обійтися без цієї «точки перетину» з медіа-простором.