На одному із інтернет-ресурсів ще в минулому році, тобто до багатьох важливих подій, які вплинули на сучасну ситуацію у світі, було розміщено опитування під дуже простою назвою «Яка держава буде найбільш могутньою до кінця 21-го століття?»[1]. Зважаючи, що даний ресурс є російським, не буде особливо дивним той факт, що такою державою 32 відсотки респондентів назвали Росію, за якою розмістилися Китай і США відповідно. Втім, набагато цікавішими за самі результати опитування стали для мене коментарі від користувачів ресурсу, в змісті яких міститься чимало матеріалу для аналізу поглядів суспільства на проблему подальшого розвитку світу і смислового наповнення поняття «могутність».

Факт поставлення даної проблеми безперечно говорить про її актуальність. А й справді, що ми вкладаємо в поняття «могутність» у такий час, яким є ХХІ століття з усіма його надшвидкими тенденціями розвитку суспільства, економіки, політичних відносин?

Як вже переконливо показало ХХ століття (втім, уроки давньої історії не дуже засвоюються її учнями), могутність у ХХІ столітті не може мірятися силою зброї, армії і т.д. У кінцевому випадку, це може завершитися тим, що Гоббс охрестив як bellum omnium contra omnes, і крахом теперішньої людської цивілізації. Чи можна охрестити могутністю новий експансіонізм таких держав як США чи Росія (чи навіть економічний експансіонізм, що його зараз впевнено демонструє Китай), якщо всередині них самих поглиблюються різноманітні соціальні протиріччя, ігнорування чи не вирішення яких може призвести до колапсу даних країн.

Не дочекавшись справджень свого кличу про кінець історії Френсіс Фукуяма, натомість, зазирнув у її майбутнє. У ньому американський вчений пропонує визначати та міряти могутність країни/середовища стабільністю суспільного консенсусу (навіть радше не стабільністю, а його здатністю до гомеостазу). За такої ситуації зміни у статусі кво між суспільними класами будуть проходити без потрясінь і катаклізмів. Таким чином, з цього випливає, що могутність у ХХІ ст. може визначатися здатністю  системи до нівелювання протиріч та швидкістю переформатування у разі змін чи потрясінь (у наш час – найшвидше економічного характеру).

Втім, за глобалізації світових процесів, зокрема тієї ж економіки, яка вже давно стала глобальною, могутність може визначатися і як здатність підтримувати існуючий порядок. З цим тісно пов’язано бачення могутності як могутність країни, нації, народу, як таких, що здатні підтримувати систему існуючих взаємозв’язків між структурними елементами.

Можливе також й інше бачення могутності – класове, враховуючи багату традицію західної марксистської думки. Дане бачення виходить із того, що найперше варто уточнити, про могутність якого класу йдеться, перш ніж щось про цю саму могутність говорити. Могутність класу капіталістів (в більш звичному для нас звучанні – олігархів) може згубити все людство, адже, як показує практика, інструментів для цього достатньо і вони здебільшого підконтрольні їм же. У свою чергу вона полягає у слабкості (неорганізованості, стихійності та теоретичній слабкості) робітничого (чи навіть народного) руху, який зараз виражається у таких нестандартних і неправильних з точки зору теорії формах, що його деякі теоретики взагалі вважають відсутнім.

Отож, розглядаючи могутність у ХХІ столітті надзвичайно важко виокремити якийсь один підхід, який би повною мірою зміг би охарактеризувати це явище. Тому цілком природньо, що визначитись з цим питанням майже неможливо, як і дійти до єдиного висновку. І хоча за цьогорічним списком найвпливовіших людей світу, у журналі Forbes, перше місце посідає президент РФ Володимир Путін. Все ж це не показує що Російська Федерація є тією наймогутнішою країною, яка визначає могутність силою та економічним впливом. Насправді, це лише дає привід на роздуми, щодо прихованих «козирів» інших країн, об’єднань, організацій. Що знову приводить мене, що питання могутності у ХХІ столітті. Можливо на це запитання просто немає відповіді?!

[1] http://maxpark.com/community/politic/content/2215481

Яковишина Оксана

POWER