Marta Plishylo

3 серпня 2014 року у Львові почав працювати офіс громадської ініціативи «Крим SOS». Ініціатива стала виконавчим партнером Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН. Про діяльність офісу, надання консультацій та допомоги переселенцям з Криму та Донбасу ми поспілкувалися з Олександрою Сорокопуд, заступником директора Західноукраїнського офісу Крим SOS.

Пані Олександро, розкажіть, будь ласка, про ініціативу Крим SOS і про те, яку підтримку ви надаєте переселенцям?
Крим SOS була створена як постмайданівська ініціатива для допомоги Криму, коли почалися перші окупаційні тенденції. Вона була створена у Києві і Львові, її очолили ті кримчани, які мали тут постійну дислокацію. Вона надавали інформаційну підтримку, шукала варіанти поселень для тих, хто розумів, що їм потрібно виїхати з Криму. Після того, як ми зрозуміли, що Крим вже є окупованою територією, потік людей збільшився, особливо після референдуму. Агенція Верховного Комісара з прав біженців ООН вирішила надати грант Крим SOS для роботи з переселенцями.
З того часу почали діяти дві наші програми. До того ми спільно з УВКБ провели разову фінансову допомогу для тих сімей, які переїхали. Це були переважно сім’ї з дітьми, інваліди, матері-одиночки, або ті сім’ї, які переїхали жити у віддалену сільську місцевість, де їм дали хату на певний час.
Наші дві програми з підтримки переселенців – це програма підтримки малих грантів по бізнесу і програма підтримки малих грантів на покращення житлових умов. Люди заповнювали невеликі аплікаційні форми. Вони писали заявку на обладнання або на ремонтні роботи, утеплення помешкань, де вони живуть. Верхня межа суми становила 3 тис. доларів. Ці заявки розглядалися в Києві Верховним комісаром з прав біженців. Станом на зараз, ми маємо близько 15 погоджених заявок, кожна з яких на суму від 30 до 40 тис. грн. Наприклад, у нас тепер є Медовий кооператив, який закуповує обладнання і буде виготовляти мед у Калуші Івано-Франківської області. Також у нас є погодження підтримки кримськотатарського кафе у Львові. Халіла Халілова підтримали на закупівлю апаратури у його культурних обмінах, джазових фестивалях спільно з українськими джазменами.
Усвідомлюючи, що ситуація зі Сходом нічим, по суті, не відрізняється, ці самі програми працювали також і для людей зі Східної України. У нас є дві заявки зі Сходу на підтримання житлових умов і 5 заявок – на підтримання бізнесу. Люди з Донецька і Луганська починають тут свою власну справу. Це, переважно, дизайн, продаж квитків.

Чи надаєте ви тут людям ще якісь послуги, наприклад, юридичні, психологічні, підтримка з оформленням документів?
У нас постійно працює юрист, який допомагає людям і в рамках того, що вони переселяються. Законодавство постійно змінюється, виходять нові постанови, вимоги не ідеальні. Частину документів потрібно було вимагати в Криму. Зараз приблизно схожа ситуація з Донецьком і Луганськом. Відповідно, у нас працює юрист, який допомагає оформляти всі ці папери. Він проводить судові засідання, коли є певні судові позови. Також юрист допомагає оформлювати договори оренди, тому що часто вони є користь ріелтора і можуть не враховувати потреби переселених сімей. Навіть ті проблеми, які не пов’язані з переселенням, але загострюються у справі переселення – спадщина, розлучення, аліменти, нарахування інших матеріальних потреб – юрист також допомагає вирішити.
У нас працюють два соціальні працівники. Організація «Кримська хвиля» організувала склад гуманітарної допомоги, де можна отримати теплі речі, ковдри, продукти, які надходять як від громадських організацій, так і місцевих жителів, які в такий спосіб підтримують переселенців. Управління соціального захисту Львівської міської ради надало два гаражі для складу «Кримської хвилі».

Знаю, що ви задовольняєте не тільки соціальні, а й культурні потреби переселених. Поділіться вашим досвідом.
Люди організували собі Кримський дім, де вони збираються по неділях. Одну частину зібрання вони вивчають традиції, які є тут у Львові. А друга частина полягає в тому, щоб зберегти свою культуру. Переселенці готують традиційну страву, обмінюються контактами, одне одного підтримують, тобто, намагаються реалізовувати свої культурні проекти на базі організації.
Щотижня у суботу у Львівській Медіатеці організовують лекції про культуру Криму для львів’ян. Алім Алієв, керівник Крим SOS, ініціював цілу низку інтеграційних лекцій з провідними експертами з Криму, на яких львів’яни вивчають історію кримськотатарського народу, культуру, традиції.

Цікаво, чи ведете ви облік підопічних? Якою є кількість тих, хто приїхав до Львова і регіону?
Зараз переселених з Криму у Львові є більше двох тисяч. Це ті, які зареєструвалися в управлінні соціального захисту. Ми розуміємо, що загальна їхня кількість може бути трохи більшою, враховуючи тих людей, які не звертались за соціальними виплатами, бо вони їм не потрібні. Треба пам’ятати, що до Львова також переїхали ІТ-фірми, банки. Це приїхали небідні люди, які не реєструються, бо їм не потрібні соціальні виплати. Вони живуть у готелях, купляють квартири, переводять сюди бізнеси.
Думаю, до двох тисяч переселених з Криму до Львова становлять кримські татари, бо вони виїжджали великими сім’ями. Зараз вони активно концентруються навколо збереження культури, традицій. Адже гостро стоїть питання збереження ідентичності кримськотатарського народу.

Як полагоджуєте питання з ісламськими практиками кримських татар у Львові, адже в місті немає мечеті?
У Львові є два доми молитви, де збираються мусульмани. Їх організували мусульманські меншини переважно з Азербайджану і студенти, які приїхали сюди на навчання. Ці центри були камерні, доволі невеликі. Зараз кримські татари долучилися до цих центрів. Але ми розуміємо, що їхня кількість є значно більшою. З одного боку, озвучується потреба в мечеті, а з іншого, озвучується потреба трохи ширша – в міжрелігійному діалозі. У Львові активно працюють центри міжкультурного і міжрелігійного діалогу. Ряд організацій ініціювали міжрелігійний діалог, однак, немає такої сталої традиції. Адже не було таких проблем, які б змушували традиційні спільноти йти на співпрацю з релігійними меншинами. Тому зараз з боку кримських татар існує ініціатива розширення екуменічного діалогу в рамках міжрелігійного діалогу, щоб провідні лідери різних релігійних спільнот Львова спільно шукали рішення стосовно таких питань, яким, до прикладу, є мечеть. Тому що вимагати зараз мечеть у Львові – це, звичайно, конфліктне питання, яке може викликати ряд таких емоцій і дій, яких ми не маємо на меті. З іншого боку, ми свідомі того, що у нас є доволі широка ісламська спільнота, і вона в кожному випадку має право на збереження своєї релігійної ідентичності і відпрацювання цих практик. Тому для того, щоб вирішити це питання, щоб мечеть була інтегрована в релігійне життя міста, а не була провокативним місцем, зараз кримські татари ініціюють ряд діалогів. У грудні ми запропонували круглий стіл зі всіма лідерами християнських, юдейських і ісламських общин, для того, щоб обговорити питання міжрелігійного діалогу і міжрелігійного життя Львова.
Ви, очевидно, спілкуєтесь з переселенцями, відстежуєте їхні настрої. На вашу думку, люди приїжджають до Львова з перспективою постійного проживання, чи все ж вони «сидять на чемонадах»?
Ми маємо три категорії осіб, які їдуть сюди. Перша категорія – це ті, які втікають на ту територію, яка їм видається найбільш безпечною і позбавленою російського впливу. Коли люди приїжджають, вони ще невпевнені щодо своїх планів на майбутнє. Це переважно мами з дітьми, молоді сім’ї, які просто шукають безпечне середовище. Ми маємо розуміти, що Львів затягує, і навіть ті сім’ї, які не планували на довше залишатись, вже на пізніших етапах озвучують те, що Львів не тільки безпечніший, а й відповідає їхнім ідеологічним потребам.
До Львова з Криму виїхала частина людей з ідеологічних міркувань. І ці люди шукають тут довгострокових рішень. Тобто, у нас є ті, які повертаються у Слов’янськ, Краматорськ, але вони становлять 10%. Навіть тоді, коли міста звільнені, люди не почуваються до кінця в безпеці. Повертаються переважно ті, які проживали у сільській місцевості, які залишили тваринок чи город. Щодо Криму, то повернулося приблизно 500-600 людей, а 2-3 тис. людей – чітко налаштовані на пошук довгострокових стратегій залишатися в регіоні. Щодо людей зі Сходу, то це 50/50. Тобто, люди оцінюють життя у Львові, свої перспективи у Львові, порівнюють з тим, що є на окупованих територіях. І тому в багатьох випадках їхній рівень домагань полягає в тому, щоб залишитися тут.

Як люди налаштовані – на пошук роботи і перспектив, чи, все таки, є якась безнадія?
Люди налаштовані дуже по-різному. Адже, насправді, їм складно шукати роботу. Багато людей є травмованими цієї ситуацією. Оформитися на роботу в бюджетній сфері є дуже складно, тому що переважно трудова книжка залишилася там, вона не відновлюється. Центр зайнятості не реєструє. Єдиний варіант – шукати неофіційну роботу, яка, звісно, дуже часто не задовольняє бюджетників – вчителів, лікарів, які є переважною масою людей, які виїжджають. Тобто, з одного боку, у них є бюрократичні перешкоди і їм дійсно складно знайти роботу. З іншого боку, Львівський регіон і сам по собі не є регіоном ресурсів і можливостей. Тут своя конкуренція за робочі місця була ще до того, як все почалося.
Відповідно, люди, коли приїжджають, потрапляють у ситуацію, коли у місті немає дитячих садочків. Але їх не було ще до того, як приїхали переселенці. Відповідно, сім’ї переселенців є для нас тим лакмусовим папірцем, який показує внутрішні проблеми міста, що існували до приїзду нових людей.
Навіть ті, хто знаходить роботу, отримують зарплату 2-2,5 тис. грн. Орендувати квартиру в місті, яка коштує від 2 до 3 тис. грн., якось себе облаштовувати – це завдання прокрустового ложа. Держава мотивує цих людей їхати в райони і там шукати собі будиночки чи поселення. Але, на жаль, більшість районів, куди переселяються люди, є депресивними. І там також роботи немає, велика частина населення виїхала на заробітки в Італію, Іспанію. Це показує рівень наявності праці в тих регіонах.
Декілька сімей, які пішли жити в будиночки в районах, зуміли отримати наш грант (вчасно звернутися, заповнити всі форми, отримати кошти, відреставрувати дім), зараз почуваються значно комфортніше і впевненіше.
Люди не на вулиці, люди не мерзнуть. Але щоразу для тих, хто займається цими людьми, стоять доволі гострі критичні питання, бо держава досі не має якоїсь однієї чіткої стратегії щодо того, яким чином поводитись з переселеними людьми, що їм можемо гарантувати, а що ні, де вони мають діяти самі, а де можуть розраховувати на підтримку, яка роль міжнародних організацій. Ситуація доволі хитка.

Чи ведете ви переговори з приватним сектором щодо допомоги переселеним?
Ми співпрацюємо з готелем «Катерина», який відкрито поселив до себе 30 людей на безоплатній основі. Управління соціального захисту співпрацює з санаторіями. Ми частково пробували займатися популяризацією ідеї поселення у себе людей. Ще на початку як громадська ініціатива ми тим і займалися, що збирали власників, телефонували людям, люди віддавали ключі від своїх квартир. Саме так розселялися перші кримчани і люди зі Сходу. Зараз така техніка вже не працює. Тому що люди, які хотіли поселити, вже це зробили, або й досі тримають у себе переселених. Переважно, це була короткострокова стратегія: ось вам ключі, можете пожити два тижні. А люди вже живуть півроку. Близько 90% переселених до Львова людей живуть у приватному секторі. Тобто, весь приватний сектор, який міг би брати на себе це навантаження і хотів це робити, вже задіяний. Інша річ, що його потрібно якось підтримувати, стимулювати і просити державу і міжнародні організації скеровувати частину підтримки на цей приватний сектор.
Зараз міста і села під Львовом (Винники, Сокільники, Сороки-львівські) почали співпрацювати з нашими переселенцями щодо виділення земельних наділів. Перший такий випадок є у Винниках. У нас є кооператив переселенців, куди входить близько 70 осіб. Винниківська міська рада надала переселенцям і родинам воїнів з АТО у користування землю. Таким чином, близько 70 сімей отримає можливість будівництва на цій земельній ділянці. Це одна з таких довготермінових стратегій.

Перебуваючи у Кримському домі, побачила, що люди інтегруються і об’єднуються за інтересами, збираються на спільні заходи. Що можете сказати про активність людей?
Проблеми з переселенням їх дуже об’єднали, тож вони почали спільно все вирішувати. Об’єднання на основі вирішення вирішення проблем привело до того, що вони почали разом брати активну участь у культурному житті Львова. Вони читають усі афіші, разом вирішують, на які концерти піти, організовують фестиваль. Привозять сюди своїх музикантів з Криму, готують страви і запрошують всіх на частування. Громада доволі активна. Тут проводяться курси української мови, які ведуть волонтери, були курси англійської мови, які вели волонтери з Америки. Також щотижня відбуваються зустрічі мусульманських спільнот. Жінки-переселенки також між собою інтегруються, щоб вирішувати побутові питання. У неділю ввечері тут збирається молодь з Криму, вони створили такий молодіжний клуб.
До того ж, більша частина переселенців у Львові – це активісти Майдану, це люди, які були активні в культурному житті у своєму місті, активісти рухів протестів. Відповідно, приїхавши сюди, вони намагаються задіяти себе у новій ролі, у побудові нової спільноти.

Розмовляла Марта Плішило

3 серпня 2014 року у Львові почав працювати офіс громадської ініціативи «Крим SOS». Ініціатива стала виконавчим партнером Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН. Про діяльність офісу, надання консультацій та допомоги переселенцям з Криму та Донбасу ми поспілкувалися з Олександрою… Continue Reading →

2014/12/05 0

У Я ВИ

Україна=це Я + ВИ

Author

Про проект

Рубрики

Cloud